Детоксикація (лат. detoxicatio < лат. de — відміна, усунення + грец. toxikon — отрута) — процес знешкодження отрут і прискорення видалення їх з організму.
Гострі отруєння належать до патології, ступінь якої встановлюють за концентрацією отрути в крові, що необхідно для етіотропного лікування. Це визначає загальну спрямованість лікувальних заходів на припинення контакту з отрутою й захист організму від її шкідливого впливу. Виходячи з цього, невідкладна допомога при гострих інтоксикаціях включає прискорене виведення токсичних речовин; специфічну (антидотну) терапію; активну детоксикацію; корекцію порушених функцій організму.
Всі методи активної детоксикації носять характер етіотропного лікування і повинні застосовуватися при будь-якому виді гострих отруєнь незалежно від їх тяжкості, а найбільший успіх приносить активна детоксикація до повного розподілу отрути в організмі на стадії резорбції (особливо при найвищій концентрації отрути в крові). При порушенні детоксикаційної функції паренхіматозних органів використовують штучну Д. Значення симптоматичного лікування збільшується з підвищенням тяжкості отруєння, що дозволяє організму зберегти мінімум життєдіяльності, при якому можлива активна детоксикація.
Одним із методів активної детоксикації організму є посилення природних процесів:
- очищення ШКТ, викликавши блювання (зі шлунка частину отрути можна вивести з блювотними масами, тому при отруєнні деякими групами отрут необхідно викликати рефлекторне блювання); промивання шлунка;
- форсований діурез — один із методів прискореного виведення з організму токсичних речовин, які виділяються із сечею. Метод форсованого діурезу є досить універсальним засобом прискореного видалення з організму водорозчинних токсичних речовин, у тому числі барбітуратів, морфіну, хініну, пахікарпіну, дихлоретану, важких металів та інших препаратів, які виводяться з організму нирками;
- лікувальна гіпервентиляція — до цього методу вдаються при отруєнні леткими отрутами, що повністю видаляються з організму легенями з повітрям. Для гіпервентиляції застосовують апарат штучного дихання. Гіпервентиляція необхідна при отруєнні спиртами, ацетоном, хлороформом і вуглецю (II) оксидом;
- регуляція ферментативної активності (фармакологічна, методи фізіо- і хіміогемотерапії). Біотрансформація токсичних речовин є одним з важливих шляхів природної детоксикації організму. При цьому можливе підвищення активності індукції ферментів, головним чином у мікросомах печінки, які відповідають за метаболізм токсичних сполук, або зниження активності цих ферментів, так звана інгібіція, яка призводить до затримки метаболізму. У клінічній практиці використовуються препарати-індуктори або інгібітори ферментів, які впливають на біотрансформацію ксенобіотиків з метою зниження їх токсичної дії. Індуктори можуть застосовуватися при отруєнні речовинами, найближчі метаболіти яких відрізняються значно нижчою токсичністю, ніж нативна речовина. Інгібітори можуть застосовуватися при отруєнні такими сполуками, біотрансформація яких відбувається за типом «летального синтезу», тобто з утворенням більш токсичних метаболітів. Найбільш вивченими індукторами є барбітурати, зокрема фенобарбітал або бензонал і спеціальний препарат зиксорин, а також гекамедин, карбамазепін, димедрол, супрастин, алкоголь. Клінічне застосування індукторів ферментативної активності показане при отруєннях стероїдними гормонами, антикоагулянтами кумаринового ряду, контрацептивними засобами стероїдної структури, НПВП, сульфаніламідами, протипухлинними препаратами, вітаміном D, а також деякими інсектицидами з групи карбамінової кислоти і фосфорорганічними сполуками;
- гіпербарична оксигенація — метод знайшов широке застосування при гострих екзогенних отруєннях, оскільки при цій патології виявляють всі основні типи і форми гіпоксії. Клінічна ефективність гіпербаричної оксигенації як методу Д. найбільш яскраво проявляється при його ранньому застосуванні для стимуляції процесу біотрансформації карбоксигемоглобіну при отруєнні чадним газом, мет- і сульфгемоглобіну — при отруєнні нітритами, нітратами та їх похідними. Методи антидотної терапії. Використання антидотів (див. Антидоти) — ефективний метод Д. організму тільки на ранніх стадіях отруєння. Як антидот часто використовують активоване вугілля, а також групу речовин, які хімічно взаємодіють з отрутами, внаслідок чого відбувається інактивація отрут і перетворення їх на нетоксичні речовини, що виділяються з організму з сечею і калом.
Методи штучної детоксикації:
- обмінне переливання крові — метод, який базується на заміщенні крові хворого кров’ю донора. Абсолютним показником для такого переливання є отруєння речовинами, які чинять безпосередню токсичну дію на кров і викликають тяжку метгемоглобінемію (більше 50–60% загального гемоглобіну), а також масивний гемоліз, що збільшується, і зниження холінестеразної активності крові до 10–15%;
- гемодіаліз — метод прискореного виведення отруйних речовин, який базується на явищі діалізу. Його проводять за допомогою апарата «штучна нирка». Використовується при отруєнні речовинами з невеликою мол. м.: барбітуратами, хлордіазепоксидом, етиленгліколем, метиловим спиртом, чотирихлористим вуглецем, оцтовою кислотою, похідними фенотіазину, розчинними солями меркурію, арсену, плюмбуму та ін.;
- перитоніальний діаліз — метод введення в черевну порожнину спеціального розчину, в який із крові шляхом діалізу переходять токсичні речовини. При цьому напівпроникною мембраною служить очеревина, яка має велику поверхню. Як діалізуючі рідини використовують суміші розчинів калію, натрію, кальцію, магнію хлориду, глюкози у відповідних співвідношеннях;
- гемосорбція — метод базується на поглинанні отруйних речовин, що знаходяться у крові, різноманітними сорбентами. Як сорбенти використовують переважно активоване вугілля або іонообмінні смоли;
- фізіогемотерапія (УФ-, лазерне, рентгенівське опромінювання, електромагнітна обробка крові та ін.).
Лужников Е.А. Клиническая токсикология. — М., 1999; Токсикологічна хімія / В.С. Бондар, О.О. Маміна, С.А. Карпушина та ін. — Х., 2002.